Якось у зимову пору бігла польовою дорогою лисичка. Бачить - дід везе повні сани риби. От вона забігла наперед і простяглася посеред дороги, ніби нежива.Під´їхав дід до лисички, штовхнув батогом - ні з місця. Узяв він лисичку, поклав на сани, сів та й поїхав. А лисичка крадькома за його спиною всю рибу з саней і повикидала. А потім і сама вислизнула тихенько.
Приїхав дід додому:- Ну, бабо, який я тобі комір разом із рибою привіз!
Пішла баба до саней, дивиться - ні коміра, ні риби. Повернулася вона до хати й каже:
- У санях, крім ряднини, нічого нема. Може, ти по дорозі до корчми зазирнув та там усе залишив?..
А лисичка тим часом зібрала всю крадену рибку докупи, сіла та й їсть.
Раптом біжить вовк - голодний, худющий.- Дай, лиско, будь ласка, рибки!
Обурилась хитрунка:
- Я не для того рибку ловила, щоб її комусь згодувати! Піди сам на річку, знайди ополонку, опусти в неї хвіст, сиди та примовляй: "Ловись, ловись, рибко, велика й маленька!" Довше посидиш - більше спіймаєш.
Побіг вовк на річку, занурив в ополонку хвоста:
- Ловись, ловись, рибко, велика й маленька!
Вже й ноги в нього від холоду задубіли, а хвіст бовтається собі в ополонці - нічого за нього не чіпляється.
- Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
- Що ти кажеш, кумасю?
- Та це я тобі рибу до хвоста підганяю.
- От спасибі, лисичко-сестричко!
Під вечір став сильнішати мороз, а вовчий хвіст почав до криги примерзати. Смикнув вовк раз, смикнув удруге - нічого не виходить.
"Багато риби начіплялося!" - зрадів сіроманець. Хотів лисичці подякувати, а її вже й слід захолов. Цілу ніч вовтузився вовк біля ополонки - не міг хвоста витягти.
Уранці прийшли жінки по воду:- Вовк, вовк! Бийте, бийте його!
Підбігли ближче, дивляться - а вовк не втікає. Тоді вони давай товкти та бити його. Вовк стрибав, стрибав, відірвав собі хвоста й утік не озираючись. "Почекай, лисичко, - думає, - я тобі помщуся!"
А лисичка побігла до села, залізла до крайньої хати. Та у темряві потрапила головою в діжку з тістом. Ледве знайшла двері - й прожогом до лісу.
Там вона зустріла злого вовка, але розчулила його, сказавши, що їй голову люди розбили - мозок витікає.
- А й справді, - каже вовк, - де тобі, кумасю, самій іти. Сідай на мене, я тебе довезу.Лисичка сіла йому на спину, вовк її й поніс. От сидить лисичка та й тихенько примовляє:
- Битий небитого везе, битий небитого везе.
- Що ти, кумасю, говориш? - питає вовк.
- Я, вовчику, кажу що битий битого везе.
Ось так і привіз вовк лисичку на спині додому.
А лиска влізла в нору та й регоче:
- Не дав Бог вовку ні розуму, ні толку!
Розлютився вовк, кинувся до нори, а залізти туди не може. Поплентався він до себе зализувати рани. А потім довіку зарікся із лисичкою якісь справи мати.
Немає коментарів:
Дописати коментар