Жила-була коза - чудова куховарка, прекрасна господиня. І було в неї семеро козенят.
А жила вона з дітками в лісовій хатинці, за якою був город, де росла смачна-пресмачна капуста.
Коза часто ходила в ліс шукати їжу, а козеняткам наказувала:
- Двері нікому не відчиняйте, лісом блукає злий вовк.
Повернрться коза, постукає у двері і заспіває:
- Козенятка, дітоньки!
А в тому лісі жив дійсно страшний, завжди голодний вовк. І йому давно вже хотілося поласувати свіжою козлятинкою. Тільки не знав він, як до хатинки пробратися.
І якось дочекався вовк, коли коза в ліс пішла, та до хатки. Й заспівав, як коза, тоненьким голосом:
Козенятка вирішили, що коза повернулась, і відчинили двері.
Вовк забіг до хати і проковтнув їх усіх. Лише одне козанятко уціліло - заховалося у печі.
Прийшла коза додому, кличе дітей, просить двері відчинити, але ніхто їй не відповідає. Запідозрила вона недоладне, підбігла до вікна - нікого всередині не видно. Відчинила двері - а в хатинці порожньо. Зазирнула в піч і знайшла одненьке козенятко.
Як дізналася коза про своє горе, сіла на лаву і гірко заплакала, примовляючи:
- Не їв я, кумонько, твоїх козенят! Підемо краще з тобою в ліс, погуляємо.
Пішли вони в ліс. Але коза собі швидко йде, а вовку чомусь живіт заважає. Набрели на велику яму, де розбійники вогонь
спочатку розвели, а потім повтікали.
- Давай, куме, спробуємо, хто цю яму перестрибне, - каже коза.
Коза була легкою, тому справилася швидко. Вовк же стрибнув та й упав у самісіньку яму. От черево від вогню й лопнуло.
І вискочили звідти козенятка, живі й здорові. Та скік до матері!
І стали вони жити-поживати й добра наживати.
Коза часто ходила в ліс шукати їжу, а козеняткам наказувала:
- Двері нікому не відчиняйте, лісом блукає злий вовк.
Повернрться коза, постукає у двері і заспіває:
- Козенятка, дітоньки!
Відімкніться, відчиніться -
Ваша мати прийшла,
Козенятка були слухняними дітками. Граються собі цілий день у хатинці, але за поріг без матері не виходять. І навіть вікон не відкривають.
А в тому лісі жив дійсно страшний, завжди голодний вовк. І йому давно вже хотілося поласувати свіжою козлятинкою. Тільки не знав він, як до хатинки пробратися. І якось дочекався вовк, коли коза в ліс пішла, та до хатки. Й заспівав, як коза, тоненьким голосом:
- Козенятка, дітоньки!
Відімкніться, відчиніться -
Ваша мати прийшла,
Молочка принесла.
Козенятка вирішили, що коза повернулась, і відчинили двері. Вовк забіг до хати і проковтнув їх усіх. Лише одне козанятко уціліло - заховалося у печі.
Прийшла коза додому, кличе дітей, просить двері відчинити, але ніхто їй не відповідає. Запідозрила вона недоладне, підбігла до вікна - нікого всередині не видно. Відчинила двері - а в хатинці порожньо. Зазирнула в піч і знайшла одненьке козенятко.
Як дізналася коза про своє горе, сіла на лаву і гірко заплакала, примовляючи:
- Ой ви, дітоньки мої, козеняточка!
Нащо ж відмикалися-відчинялися,
Злому вовкові діставалися?
Почув це вовк. який у кущах сховався, прибіг до хатинки і каже козі:- Не їв я, кумонько, твоїх козенят! Підемо краще з тобою в ліс, погуляємо.
Пішли вони в ліс. Але коза собі швидко йде, а вовку чомусь живіт заважає. Набрели на велику яму, де розбійники вогонь
спочатку розвели, а потім повтікали.
- Давай, куме, спробуємо, хто цю яму перестрибне, - каже коза.Коза була легкою, тому справилася швидко. Вовк же стрибнув та й упав у самісіньку яму. От черево від вогню й лопнуло.
І вискочили звідти козенятка, живі й здорові. Та скік до матері!
І стали вони жити-поживати й добра наживати.
Немає коментарів:
Дописати коментар